Назад
Крах ілюзії безпеки: як Голосіївська трагедія винесла вирок реформі поліції та дозвільній системі МВС
Трагедія, що розігралася в Голосіївському районі Києва 18 квітня 2026 року, стала не просто черговим кримінальним епізодом, а точкою неповернення для системи вітчизняного правопорядку.
Про це пише "Аргумент".
Коли 58-річний уродженець Москви Дмитро Васильченко вийшов на вулицю Деміївську з карабіном у руках, він не лише вбив шістьох людей, а й фактично розстріляв віру суспільства в гасло «служити та захищати».
Кадри з відеореєстраторів та камер спостереження, на яких патрульні поліцейські втікають від звуків пострілів, залишивши цивільних у смертельній небезпеці, спровокували тектонічні зсуви в керівництві МВС та відновили найгострішу дискусію останніх років — про право громадян на збройний самозахист.
Анатомія хаосу та професійна капітуляція
Події розвивалися за сценарієм класичного масшутінгу, притаманного більше американським реаліям, ніж українській столиці. Підпал власної квартири, хаотична стрілянина по перехожих, холоднокровне вбивство цілих родин та подальше захоплення заручників у супермаркеті — все це тривало лічені десятки хвилин.
Проте саме ці хвилини виявилися критичними для оцінки професійної придатності перших екіпажів поліції. Відставка начальника Департаменту патрульної поліції Євгена Жукова та доручення міністра Ігоря Клименка провести службове розслідування є лише верхівкою айсберга.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Проблема «втечі від небезпеки» не є унікальною для України. Світова історія знає подібні випадки, найгучнішим з яких стала стрілянина в школі Робба (Ювалде, Техас) у 2022 році. Тоді сотні поліцейських понад годину перебували в коридорі, доки вбивця розстрілював дітей у класах.
Психологи називають це «паралічем від страху», але для системи правосуддя це кваліфікується як залишення в небезпеці. У випадку з Києвом ситуація виглядає ще ганебніше через наявність на місці беззахисних дітей та поранених, яким не була надана перша допомога вчасно лише через брак мужності у тих, хто отримує зарплату за ризик.
«Вони повинні були рятувати, але вони погано зорієнтувалися і залишили в небезпеці цивільних», — ці слова Євгена Жукова під час оголошення про відставку ставлять хрест на колишній системі підготовки кадрів, де патрульний сприймався як сервісний працівник, а не як бойова одиниця, готова до вогняного контакту.
Російський слід та дефекти дозвільної системи
Особа нападника викликає не менше запитань. Дмитро Васильченко, маючи бекграунд мешканця окупованих територій та російської Рязані, довгі роки перебував у полі зору правоохоронців. Його антиукраїнські та антисемітські дописи в соцмережах, попередня судимість за бійку в супермаркеті — все це мало стати «червоними прапорцями» для дозвільної системи.
Натомість у грудні 2025 року він безперешкодно продовжив дозвіл на карабін, який згодом став знаряддям теракту.
Це вказує на глибоку корумпованість або формалізм медичних та адміністративних процедур. Як людина з явно нестабільним психічним станом (за оцінкою МВС) змогла отримати довідки від психіатра?
Терорист Дмитро Васильченков / © Віталій Глагола
Це питання виводить проблему за межі конкретного злочину і ставить під сумнів ефективність державного контролю над зброєю взагалі. Якщо система не здатна відфільтрувати потенційних терористів, то чи має вона моральне право обмежувати в праві на зброю законослухняних громадян?
Дилема легалізації: чи допоможе «хороший хлопець зі стволом»
Міністр Ігор Клименко після трагедії зробив сенсаційну заяву про підтримку права на збройний самозахист, включаючи короткоствольну зброю.
Це радикальна зміна позиції МВС, яка раніше була більш консервативною. Аргумент прихильників легалізації простий: якби в супермаркеті чи на вулиці Деміївській опинилася хоча б одна людина зі зброєю, нападника можна було б зупинити значно раніше, не чекаючи 40 хвилин штурму КОРДу.
Досвід США показує двояку картину. З одного боку, існують сотні випадків, коли цивільні зі зброєю зупиняли масові вбивства (так звана теорія «Good guy with a gun»).
З іншого — вільний доступ до зброї корелює із загальним зростанням кількості масшутінгів. Проте український контекст є особливим: країна перебуває в стані війни, на руках у населення вже перебувають мільйони одиниць незареєстрованої зброї, а довіра до патрульної поліції після Голосіївського інциденту впала до критичного рівня.
Світова практика свідчить: у країнах з високою культурою володіння зброєю (наприклад, Чехія чи Швейцарія) рівень злочинності не вищий, а іноді й нижчий, ніж у країнах із жорсткими обмеженнями.
Проблема не в наявності металу в кишені, а в готовності суспільства та правоохоронців діяти рішуче.
Висновки для майбутнього
Кваліфікація події як «терористичного акту» (ст. 258 ККУ) залишається дискусійною серед юристів, адже вбивця не висував вимог. Проте для суспільства це був акт чистого терору. Трагедія в Голосієво має стати каталізатором двох процесів: радикального очищення лав поліції від профнепридатних елементів та прийняття закону про цивільну зброю, який нарешті виведе самозахист із зони юридичної невизначеності.
Ми не можемо дозволити собі поліцію, яка втікає від пострілів, і одночасно забороняти громадянам захищати себе самотужки. Держава має або гарантувати безпеку силою своїх органів, або надати громадянам інструменти для виживання.
Голосіївська бійня показала, що зараз в Україні не працює жоден із цих варіантів. Час для «експертних обговорень» минув — настає час відповідальних рішень, де ціною помилки є життя 12-річних дітей, що залишаються сиротами на асфальті рідного міста.
Автор: Олекса Захар
Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Крах ілюзії безпеки: як Голосіївська трагедія винесла вирок реформі поліції та дозвільній системі МВС". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: АНТИКОР.
