Як наклеїти на Mercedes значок «Запорожця», або Мистецтво репутаційного камуфляжу по-українськи

Є в Україні цілий жанр мистецтва, який не вивчають у мистецьких академіях, але який розквітає буйним цвітом у кабінетах чиновників, залах судів і коридорах відділів РАЦС. Це мистецтво зникнення. Не фізичного — тікати в Венесуелу нині дорого, незручно і взагалі немодно. Мова про зникнення цифрове, репутаційне, паперове. Коли людина з токсичним кримінальним шлейфом раптово випаровується з Google-пошуку і з'являється у ньому ж, але вже як поважний науковець, старший викладач кафедри з довгою назвою, автор дисертації та, мабуть, потенційний доктор філософії.

Ця історія — про Ярослава Жмурка, який одного прекрасного дня вирішив стати Ярославом Зюбриком. І не просто Зюбриком, а ще й Олексійовичем замість Валерійовича — щоб уже напевно.

Акт перший, залізничний

Щоб зрозуміти масштаб перевтілення, варто повернутися на десять років назад. У 2015 році Ярослав Валерійович Жмурко отримав посаду заступника начальника з виробництва у державному підприємстві з промовистою абревіатурою ДП «УПП УЗ» — Управлінні промислових підприємств Укрзалізниці. Вже через кілька місяців на нього поклали обов'язки начальника. Невеличке, здавалось би, підприємство, але з дуже великими закупівлями деревини — шпал, брусів та іншої продукції, без якої залізниця, як відомо, нікуди не їде.

Далі — класика жанру, яку за останнє десятиліття Національне антикорупційне бюро розслідувало десятки разів, але яка не перестає дивувати своєю відвертою нахабністю. За версією слідства, Жмурко не просто закуповував дерево. Він побудував елегантну, майже архітектурну конструкцію з підконтрольних фірм, які подавали узгоджені тендерні пропозиції на закупівлю шпал та деревини для потреб Укрзалізниці. Одна пропозиція завідомо була гіршою за іншу, щоб «потрібна» компанія виграла. А ціни при цьому перевищували ринкові більш ніж на вісімдесят відсотків.