Фармацевтичний бізнес родини Дяченків: як індійські ліки сумнівної якості потрапляють на ринок через харківський «бек-офіс»

Фармацевтичний бізнес родини Дяченків: як індійські ліки сумнівної якості потрапляють на ринок через харківський «бек-офіс»

Як родина Дяченків пропускає на ринок ліки сумнівної якості, а Ізовітова поставила адвокатів на “лічильник”.

Дайджест свавілля Київського районного суду міста Харкова.

Ціни на ліки зростають, але їхня якість залишається під питанням, поки стратегічне ДП «Фармакопейний центр» перетворюється на родинний актив судді Дяченка.

Тут більше не перевіряють безпеку препаратів — тут визначають тарифи за вхід на ринок, легалізуючи сумнівний імпорт без реальних лабораторних тестів.

Паралельно розгортається система фінансового вимагання Лідії Ізовітової: адвокатуру перетворили на платну вертикаль, де право на професію щороку купується через обов’язкові бали ВША.

Цей «освітній податок» супроводжується жорстким дисциплінарним конвеєром — за найменшу незгоду чи критику схеми включається механізм анулювання свідоцтв.

І найцікавіше – ці схеми отримують заохочення від суддів Київського райсуду міста Харкова, де за дивним збігом, працює суддя Дяченко.

Харківський бек-офіс «Фармакопейного центру»: як родина Дяченків поставила на потік допуск препаратів на ринок

ДП «Фармакопейний центр» — це не просто держпідприємство, а вузол, через який проходить кожен препарат перед виходом на український ринок.

Без його висновків жоден виробник не отримує доступ до обігу.

Саме тут має відбуватися ключове — підтвердження якості, безпеки і відповідності стандартам.

Але після усунення попереднього керівництва центр фактично перейшов під контроль групи, пов’язаної з Квашиним, Короленком і Дяченками.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

У центр заходить Леся Дяченко — без профільної освіти і без підтвердженого досвіду, зате з ключовим зв’язком: вона — дружина судді Харківського районного суду.

Паралельно її чоловік отримує суддівську посаду.

У результаті формується замкнене коло: структура, яка видає висновки, люди, які впливають на перевірки, і судова гілка, що може прикривати наслідки цих рішень.

Це вже не конфлікт інтересів — це повна інтеграція контролю, допуску і захисту в одній зв’язці.

Після цього змінюється сам принцип роботи лабораторії.

Перевірки або не проводяться, або зводяться до формальних процедур.

Висновки про відповідність стандартам видаються стабільно — незалежно від реального стану препаратів.

Документи оформлені бездоганно: підписи, печатки, реєстри.

Відсутній лише ключовий елемент — гарантія, що препарати дійсно проходили повноцінний контроль.

Йдеться про конкретні препарати, які вже на ринку і потрапляють до пацієнтів.

Зокрема, продукція індійського виробництва, що реалізується через ТОВ «КУСУМ» («Логуфен», «Фуцис», «Кокарніт», «Ланістор», «Актовегін»), а також препарати «Dr.

Reddy’s Laboratories» («Виндуза», «Ленангіо», «Омез»).

Формально — усі необхідні висновки на місці.

Фактично — відсутність належного лабораторного контролю.

І в цій точці «Фармакопейний центр» перестає бути фільтром якості та перетворюється на механізм погодження.

СУ ГУНП в Харківській області не вбачає складу злочину навіть у ситуації, де контроль, лабораторія і допуск препаратів зведені в одну керовану вертикаль, перевірки — формальні, а висновки видаються без реальної перевірки якості.

Це не про брак доказів — це про рішення, ухвалене наперед.

Причина — суддя Дяченко, який на рівні керівництва ГУНП фактично визначив долю заяв ще до їх розгляду.

Далі все працює по інерції: справа «відсутня», порушень «немає», Фармакопейний центр працює.

Ухвалою слідчого судді Київського райсуду міста Харкова — Бородіної С.М. по справі №953/3055/26 відмовлено у зобов’язанні СУ ГУНП в Харківській області розпочати досудове розслідування за вказаними фактами.

Чи варто говорити про неупередженість судді Наталія Михайлівна Бородіна, коли в справі про ДТП на проспекті Науки за участі водія, якого пов’язують із метадоном, вона обирає тримання під вартою з альтернативою застави у 340 тис. грн?

У справі, де йдеться про постраждалих дітей, суд обмежується саме таким запобіжним заходом.

Це не про формальну законність рішення — це про пріоритети, які демонструє суддя в резонансних справах.

І це рішення не виглядає відірваним від її кар’єрного контексту.

Наталія Бородіна — донька Михайла Михайловича Бородіна – колишнього судді Апеляційного суду Харківської області, який роками впливав на судову систему регіону.

Сам Бородін визнавав отримання громадянства РФ, залишаючись на посаді судді України, фігурував у скандалі з отриманням у користування Lexus вартістю понад 400 тис. грн через договір із волейбольним клубом та був об’єктом протоколу СБУ щодо незаконного отримання матеріальних благ.

Адвокатура на «лічильнику»: як Лідія Ізовітова перетворила професію на систему контролю і платежів

Адвокатура, яка мала бути незалежною, за роки керівництва Лідія Ізовітова стала закритою вертикаллю.

Понад 14 років без реальної зміни керівництва, ігнорування строків повноважень і використання воєнного стану як формального прикриття — у підсумку тисячі адвокатів фактично усунуті від впливу на власну професію.

Система, що мала захищати, перетворилась на інструмент тиску: незгода карається, лояльність винагороджується, а дисциплінарні органи дедалі частіше працюють як важіль впливу.

Ключовий механізм — «підвищення кваліфікації», яке стало обов’язковим платним податком.

Щороку кожен адвокат має набрати не менше 15 балів, інакше — ризик дисциплінарного переслідування.

Реально отримати ці бали можна лише через Вищу школу адвокатури: реєстрація, облік і підтвердження замкнуті на одній платформі.

Мінімум 99 грн за бал, десятки тисяч адвокатів — і мільйонні обороти щороку.

При цьому структура не має ліцензії на освітню діяльність, фінзвітність відсутня, контроль — формальний.

Грошові потоки концентруються в родинному колі через пов’язані компанії — ТОВ «АМАН», ТОВ «ХОФФМАНН СОЛЮШЕН ДЕВЕЛОПМЕНТ», АФ «ІНАУДИТ ВІ.АЙ.ДЖІ.», оформлені на близьке оточення, зокрема зятя.

Формально — послуги і аудит, фактично — замкнений цикл перерозподілу коштів.

Паралельно запускається дисциплінарний конвеєр: директор ВША Кузьменко масово подає шаблонні скарги за «відсутність балів», використовуючи загальне право звернення як інструмент системного тиску.

Будь-яка спроба діяти поза цією системою або публічно її критикувати автоматично включає механізм впливу.

Скарги подаються, справи відкриваються із затягуванням, повідомлення надсилаються впритул до засідань, а підстави дублюються навіть після їх попереднього закриття.

Навіть рішення судів, які визнають окремі вимоги протиправними, не змінюють практику.

У підсумку адвокатів ставлять перед простим вибором: платити і мовчати — або отримати дисциплінарку і ризик втратити професію.

І поки ці фінансові потоки працюють без збоїв, СУ ГУНП в Харківській області демонструє повну «сліпоту»: заяви та скарги не доходять до перевірок, губляться на рівні реєстрації або роками не отримують жодного процесуального руху.

У підсумку працює проста конструкція — НААУ формує правила, ВША збирає гроші, дисциплінарні органи забезпечують примус, а поліція не втручається.

На жаль, й представники Феміди ігноруючи норми КПК України, фактично блокують початок досудового розслідування.

Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова – Єфіменко Н.В. у справі №953/4670/26 відмовлено у зобов’язанні СУ ГУНП в Харківській області розпочати досудове розслідування.

Слідча суддя Наталія Єфіменко продовжує використовувати російську мову навіть під час судових засідань.

Під час розгляду скарги громадянина Бухаренка на бездіяльність прокурора у залі був присутній вільний слухач, однак суддя намагалася обмежити його участь, попри відкритий характер процесу.

І це не поодинокий випадок — така поведінка має системний характер.

Схема працює як швейцарський годинник: Фармакопейний центр родини Дяченків штампує допуски індійським лікам без реальних тестів, а Лідія Ізовітова збирає «податки» з адвокатів через монопольну школу ВША.

СУ ГУНП в Харківській області при цьому виконує роль технічного стоп-крана: під тиском судді Дяченка та керівництва НААУ поліція просто «не бачить» заяв, а суди відмовляють у задоволенні скарг на бездіяльність правоохоронців.