У Києві попрощались із бійцем ЗСУ та поетом Максимом Кривцовим

У Києві попрощались із бійцем ЗСУ та поетом Максимом Кривцовим

У столиці попрощалися з військовим і поетом Максимом Кривцовим з позивним «Далі». Віддати шану прийшли близько тисячі людей — родичі, друзі, побратими і ті, хто не знав його особисто.

33-річний Максим воював з 2014 року в складі ДУК ПС (67ОМБР), у вільний час на фронті писав вірші та, незважаючи на складні умови, в 2023 році видав збірку «Вірші з бійниці». 7 січня 2024 року воїн шляхетно загинув, захищаючи Україну від московських загарбників. Героя відспівали у Михайлівському Золотоверхому соборі. А вже далі похоронна процесія вирушила на Майдан Незалежності.

«Гортаючи наше з Максимом старе листування, яке охоплює перший рік його участі у російсько-українській війні, я шукала слова, аби у цей важкий час звернутись до вас. Влучні слова. Слова про те, як Максим вперше переповнився гордістю й духом, побачивши кадри звільнення Маріуполя — і вирішив стати до лав Добровольчого Українського корпусу. Про те, як він замовляв привітання для хлопців з третьої роти на радіо, яке вони слухали усі разом на околицях ДАПу, — своїми спогадами про бійця поділилася письменниця Олена Герасим’юк. — Про терикон під Авдіївкою, що схожий на Ведмежу гору, чи то б пак на пса, який приліг відпочивати, на старого чорного пса. Про дідуся, який виринав з туману просто перед їхніми позиціями і неспішно штовхав уперед старого велосипеда. Максим писав, що то сам Святий Петро кожного ранку ішов на роботу на шахту повз них. Про те, як у перший вечір на позиціях вони з хлопцями ледь не побилися, сперечаючись про Шевченка, а потім помирились, пиляючи дрова, щоб зігрітись. Про те, як у сухій землі Донбасу живе маленька комашка, яка любить передавати усім вітання. Про те, що нам треба боротись не тільки за саму цю землю, але і за людей на ній, за їхні серця, за їхній розум».

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

За її словами, Максим Кривцов залишив по собі колосальної висоти поезію, багато спогадів, листування, цікавих фактів доби, відеозаписів.

«Максим залишив нам не просто вірші та свідчення доби, а свою найпотужнішу зброю. Саме ту зброю, яка влучає не по території чи у ворога, а у людський розум та душу. Він залишив нам такі набої, які не вбивають, але проростають у м’якому ґрунті сердець залізним зерням пам’яті.

Коли я читала наше з Максимом старе листування, щоб звернутись до вас у цей час саме його словами, я зрозуміла — він залишив нам багато роботи. Своїм побратимам на фронті він залишив багато роботи. Історикам літератури, які будуть досліджувати і фіксувати потужний пласт мілітарної творчості очевидців, залишив дуже багато роботи. Всім, хто продовжить боротьбу навіть після Перемоги у цій війні, хто буде охороняти наші спільні цінності навіть задовго після завершення вже нашого з вами фізичного існування, залишив дуже багато роботи.

Гадаю, Максим сказав би, що зброя дана нам зараз для того, аби не зупинятись у своїх діях, аби здобути свою Перемогу, а ще для того, аби захистити крихітний паросток любові, що росте із залізного зерня його пам’яті, його звитяги та його віршів. Тож беріть його зброю і стріляйте".

Після прощання в Києві траурна процесія вирушила до Рівного — рідного міста Максима. Там його й поховають 12 січня на Алеї Слави.

Оскільки збірку віршів бійця-поета розкупили за день, видавництво «Наш формат» планує в лютому випустити новий тираж. Виручені кошти підуть родині та на просвітницькі книжкові проєкти для військових.