Казарін: Ті, хто бояться мобілізації, мають зрозуміти, що альтернатива – це коли рахунок новим "Бучам" піде на десятки

Казарін: Ті, хто бояться мобілізації, мають зрозуміти, що альтернатива – це коли рахунок новим "Бучам" піде на десятки

У поточному році Україна складатиме іспит, ім’я якому – мобілізація. І це буде історія не лише про армію. Мобілізація стане тестом на солідарність, справедливість та відповідальність. А ще вона буде лакмусом того, чи українці готові захищати Україну.

Формула "воювати повинні добровольці" гарна для мирного часу. Але вона перестає працювати, коли йдеться про повномасштабне вторгнення. Для того, щоб вести війну, країні потрібні три ресурси. Гроші, що дозволяють підтримувати економіку на плаву. Зброя, без якої неможливо вести мову про опір.

А ще потрібні солдати. І якщо перші два ресурси нам можуть поставити наші союзники, то єдині люди, які здатні захищати країну, живуть в Україні.

Мотивація – важливий чинник, але не обов’язковий. Люди вигоряють – і навіть для самого вмотивованого добровольця настає момент, коли триматися доводиться не на мотивації, але на дисципліні. Різниця між ним і тим, хто опинився в армії через обставини, не така вже й велика. Якщо ви переконали себе, що війну здатні виграти виключно добровольці, то даремно.

Бога з машини немає. Одні пропонують відправити на фронт замість себе депутатів/суддів/поліцейських. Інші твердять про те, що потрібно в рази збільшити зарплати військовослужбовців, щоби під військкоматами знову вишикувалися черги.

Треті пропонують відправити у окопи тих, хто зараз несе армійську службу на тилових посадах. Всі ці ідеї поєднує вперта надія, що воюватиме хтось інший.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Ймовірно, причина в тому, що два роки відносної тилової стабільності привчили людей до думки, що війну можна пережити, не перетинаючись із нею. Що повітряні тривоги – це єдиний податок, з існуванням якого тил приречений миритися.

Але в тому й штука – якщо якесь рішення здається вам несправедливим, можливо вам просто здається.

Ймовірно, ви просто жили два роки в борг і тепер настав час цей борг повернути.

Переговори – це не альтернатива мобілізації. У тих, хто боїться мобілізації, виникає спокуса закликати владу до переговорів. Люди пишуть у соцмережах про те, що переговори врятують життя, зупинять активну фазу війни та дозволять стабілізувати фронт.

Проблема цього підходу – у його початковій наївності. Уся нинішня війна розпочалася тому, що російський президент оформляє свою політичну спадщину. У його системі координат захоплення чужих територій важливіше за будь-яку цифру у графі "втрати". Йому нема рації йти на переговори, якщо він вважає, що може захопити всю Україну.

А тому наша країна не має вибору між "продовженням війни" і "третіми Мінськими". У нас є вибір між продовженням оборони та втратою нових територій.

Ті, хто бояться мобілізації, мають зрозуміти, що альтернатива опору – не принизливий мир. Альтернатива опору – це ситуація, коли доля Маріуполя спіткає Харків та Київ. Альтернатива мобілізації – це коли рахунок новим "Бучам" піде на десятки.

Зрештою доля вже окупованих територій досить недвозначно дає зрозуміти, що єдиний вибір, перед яким стоять українці, – це в якій саме армії їм доведеться служити. Можна у своїй. А можна – в окупаційній.

Мобілізація – це історія справедливості. Ті, хто пішов до армії у 2022 році, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах.

Якщо у вас виникає спокуса відчувати себе жертвою мобілізації, то ви помиляєтеся. Жертвою мобілізації можуть вважати себе лише ті, хто за підсумком процесу не зможе зняти з себе піксель. А це трапиться тільки в тому випадку, якщо ви вирішите піксель на себе не вдягати.

До речі, саме з цієї причини будь-які розмови про "майновий ценз" у рамках мобілізації позбавлені сенсу. Якщо величина зарплати та сплачених з неї податків стануть підставою для "бронювання", це порушить той самий принцип справедливості.

Під час громадянської війни в США армія жителів півночі в якийсь момент почала відчувати дефіцит людей. Тоді Конгрес ухвалив перший в історії країни закон про призов. У ньому прописали можливість відстрочки – за $300 чоловік міг відкупитись на рік.

Незабаром представники низів почали говорити, що йде війна багатих, де б’ються бідні. У липні 1863 року ця політика призвела до бунтів. Якщо ви дивилися фільм "Банди Нью-Йорка", можете згадати про що мова. Було б помилкою брати на озброєння принцип, який загрожує соціальним вибухом.

Економічний тил утримають без вас. У багатьох є спокуса оголосити себе основою економіки. Вони говорять про те, що призов цивільних завдасть удару по стабільності країни. Вони забувають лише про те, що у разі успішної мобілізації в економіку країни через рік знову увіллються всі ті руки, що останні кілька років тримали в руках зброю.

Немає підстав думати, що ці руки не утримають економічний тил. Тим більше, що багато хто з тих, хто служить в армії сьогодні, були до війни цілком успішними бізнесменами, фахівцями та айтішниками. Вони просто два роки тримали фронт, лишивши тил на вас. А тепер ваша черга.

gordonua.com