Українські морпіхи розповіли WP про деталі та смертельні ризики операцій за плацдарм біля Кринок

Українські морпіхи розповіли WP про деталі та смертельні ризики операцій за плацдарм біля Кринок

Кожна операція українських морських піхотинців, які форсували Дніпро, щоб захопити й втримати плацдарм в районі села Кринки на лівобережжі Херсонщини, є надважкою, виснажливою та ризикованою.

Про це йдеться у репортажі американського видання The Washington Post, журналісти якого стверджують, що поговорили з сімома учасниками операцій з укріплення плацдарму на окупованому Росією лівобережжі Дніпра в Херсонській області.

У репортажі наведено цитати кількох українських військових. Один з них, 21-річний український морський піхотинець Дмитро, в деталях розповів про свою участь в операціях з перетину Дніпра. Він розповідає, що у перший день, коли мав перетнути річку, прокинувся «готовим померти».

За словами Дмитра, на те, щоб переправитися на окупований лівий берег, зазвичай йде від 30 хвилин до години. Коли військовослужбовець вирушав на перше таке завдання, то мав з собою «три банки сардин, шість хлібин, а також 100 фунтів [близько 45 кг] амуніції та іншого спорядження для операції, яка мала тривати кілька днів — якщо він стільки виживе», пише WP.

Описуючи першу операцію Дмитра, видання не називає місяць чи дату, однак відзначає, що вона почалася ще до сходу сонця, а ранковий туман дещо убезпечив українських бійців від російських безпілотників, що полюють за ними в небі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Завдання батальйону Дмитра полягало в тому, щоб просунутися до села Кринки приблизно в 30 км вище Херсона за течією Дніпра. У Кринках військовослужбовець колись раніше бував з батьками. «Він пам’ятав нові огорожі та кілька маленьких крамниць, які тепер перетворилися на купи уламків», — пише видання.

WP стверджує, що 21-річний піхотинець вважав цю операцію недостатньо добре спланованою і «не вартою його життя», а ступивши на лівий берег Херсонської області «поховав думки про свою дружину та їхню дитину».

Вони висаджувалися на берег по двоє, і побратим Дмитра, як пише видання, теж мав сумніви щодо ефективності плану.

Майже відразу після висадки почався обстріл. Зв’язок перервався, і Дмитро та його напарник не могли зв’язатися зі своїми мінометниками, щоб завдати удару у відповідь. До 8-ї ранку лише 12 з 30 морських піхотинців, які здійснили висадку, залишилися неушкодженими. Двоє загинули.

«Ми не могли продовжувати бій, маючи людей, на яких накладені джгути, — пояснив Дмитро. — Нам довелося чекати нових людей, щоб замінити тих, хто отримав поранення».

На відміну від островів на Дніпрі, де очерет і кущі забезпечують певне укриття, рослинність на східному березі Дніпра є рідшою. Оскільки ліс був сильно замінований, морські піхотинці викопали траншеї та накрилися мішками з піском. Майже вісім годин вони чекали, пише WP.

«Коли все вибухає з усіх боків, ти починаєш жити однією хвилиною, і взагалі ні про що не думаєш», — згадує Дмитро.

Надвечір, дочекавшись підкріплення, українські морські піхотинці рушили до Кринок: група з 45 осіб пересувалася по двоє чи по троє. Раптом Дмитро почув стрілянину зі боку їхніх спин і подумав, що це помилка: розвідгрупа запевняла, що ділянка є безпечною і поруч нікого не буде.

«Свої!» — крикнув він, помилково вважаючи, що це був дружній вогонь. Однак то були росіяни. Морські піхотинці мали відбивати атаку. Ніч вони пережили, ведучи бої в напрямку Кринок, де українські сили закріпилися на руїнах будинків, а російські солдати неподалік готувалися відвоювати позиції.

На другий день Дмитро отримав осколкове поранення та контузію від вибуху гранати, його вдалося евакуювати на правий берег. За словами військового, до кінця описаної ним операції загинули щонайменше п’ятеро інших військових і 20 отримали поранення. Після лікування та відновлення, як стверджує WP, Дмитро має повернутися до операції на лівому березі Херсонщини — де на узбережжі, за його словами, «все покошено осколками, просто до жаху і невпізнаваності».

Видання також поговорило з 40-річним керівником розвідувальної групи, який має позивний «Джонсон». У липні 2023 року він та його побратими отримали завдання зачистити острови на Дніпрі в районі майбутнього плацдарму ЗСУ. Він переправлявся через річку шість разів, останній раз у жовтні 2023 року.

Розвідник згадує, що переміщатися на човнах мілководною заболоченою місцевістю було важко: часто доводилося тягти човен на десятки метрів, щоб дістатися глибших вод. Лисячі нори на затопленому лівому березі перетворилися на колодязі: «Кілька лопат землі - і ти у воді», каже «Джонсон». Позиції були неглибокими і їх було важко зміцнити. До того військові не могли розвести багаття. Одяг залишався вогким і холодним.

Попри те, що українським силам вдалося повернути контроль над острови, це далося нелегко. Командир «Джонсона» загинув у вересні від вибуху гранати. Він визнає, що нині морським піхотинцям вкрай важко воювати в цьому районі.

«Я думаю, що зараз це нестерпно, — сказав Джонсон. — Я не хотів би опинитися на їхньому місці».

Деякі з військових, з якими поговорив WP, висловили похмурі оцінки боїв за плацдарм біля Кринок. «Ми зазнаємо значних втрат, — сказав 22-річний морський піхотинець, ім’я якого не уточнюється. — Ми втрачаємо людей, але результату немає».

Серед співрозмовників WP був і 52-річний Віталій Бургар, який ремонтує човни для ЗСУ у своїй майстерні в Херсоні. Зокрема він лагодить кріплення для кулеметів та закриває кульові отвори в човнах. А нещодавно відремонтував двигун, який пролежав під водою кілька місяців.

У середині грудня 2023 року в його майстерню влучив шахед — «подарунок з Росії», як каже чоловік. Але його робота триває. «Ти або служиш в армії, або допомагаєш військовим», — каже Бургар.