Мовний омбудсмен Олена Івановська б'є на сполох

Річний звіт уповноваженої із захисту державної мови Олени Івановської перетворився на тривожний аудит українського цифрового та освітнього простору у 2026 році. Поки Верховна Рада роками маринує законопроєкт №1307режим, який має вигнати мову агресора зі шкільних перерв та екскурсій, реальне очищення середовища вперлося у штучний інтелект та комерційну жадібність.

Журналісти видання LB.ua зустрілися з Івановською невдовзі після цієї події, аби поставити уточнювальні запитання. Деякі, втім, можна зарахувати до риторичних. Що робити, аби громадяни України на п’ятому році війни перестали толерувати російську і перейшли нарешті на державну мову? Певні зрушення, звісно, є, але з огляду на геноцид, який влаштовує Росія, вони недостатні і не всеохопні. 

При цьому важко визначити той найефективніший спосіб, який призвів би до перевороту в суспільній свідомості. Діяти батогом чи пряником? Накладати штрафні санкції чи терпляче роз’яснювати, що ворог — як хижак на кров — реагує на російську мову, а тому її слід вивести з публічного вжитку? Івановська чесно каже, що не має готових алгоритмів дій, але бачення того, що могло б переломити ситуацію, є.

Дуже чекаємо на ухвалення закону про використання мови в освітньому процесі

Пані Олено, у річному звіті, який представили нещодавно, сказано, що «було виявлено складний виклик — позаурочну двомовність». Що ви робите, аби на перервах вчителі та школярі спілкувалися українською? 

Це складне питання. Воно не зникає з порядку денного, бо є спадком СРСР і Російської імперії, які насаджували гегемонію в мовній сфері. А цього спадку ми не позбулися й дотепер. Але проблема не в тому, що школярі не знають української. Проблема в тому, що і учні, і вчителі, розглядають свою взаємодію поза уроком як такий собі приватний простір. А це так не є.

Тому потрібним і актуальним я вважаю законопроєкт Піпи — Корнієнка № 13072, який вимагає постійного використання української не лише від учасників освітнього процесу, але й від обслуговуючого персоналу шкіл. Ба навіть більше: освітнім середовищем цей закон визнає не тільки стіни школи, але й, приміром, екскурсію чи виїзд групи дітей разом з учителем на той чи інший захід. Виховання — це безперервний процес, таким він і має залишатися. (Йдеться про проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів щодо використання мови в освітньому процесі». Документ зареєстрували у Верховній Раді 11 березня 2025 року. Серед авторів законопроєкту — Олександр Корнієнко, Наталія Піпа, Володимир В’ятрович та інші депутати. Суть документа: запровадити поняття «українськомовне освітнє середовище»; школи зобов'язані підтримувати українську мову не лише під час уроків, а й на перервах, у позакласному спілкуванні та на території закладу; фактично обмежити використання російської мови в школах, включно з позаурочним часом. — Ред.) 

Закон Піпи — Корнієнка лежить у Раді з березня 2025-го…

Так, тривалий час не відбувається жодних рухів. Але ми дуже чекаємо на його ухвалення. Тоді керівники освітнього процесу будуть діяти відповідно до свого обов’язку, викладеного в цьому законі, а не лише керуючись переконаннями.